Четвер, 19.07.2018, 22:08
Нагачівська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів
Вітаю Вас Гість | RSS
Меню сайту
Наше опитування
Оцініть мій сайт
Всього відповідей: 44
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Історія села Нагачів

 
 
 
 
У селі Нагачів проживає 3800 чоловік. 
 
Село Нагачів лежить на північний захід від Яворова на відстані 12 км. Через село протікають дві маленькі річки: одна зі сходу (без назви), друга – з північного заходу на південь (Липка). Поза селом (на південь) пропливає третя річка Ритичин (протока річки Шкло) . Річка Липка ділить село на дві частини: лівобережну – Кут І, ІІ, Пісок, Галиця, Вишенька; і правобережну – Заріччя, Мірки, Кутець. У склад села входить хутір Фульмеси.
 
Нагачів розташований на висоті 350 – 400 м. над рівнем моря. Село досягав колись ( 20 тис. років тому ) льодовик, залишивши відклади піщаного характеру, часто знаходять камені морського походження з відбитками молюск.
 
Нагачів – дуже старовинне село, на території якого проживали люди ще в епоху кам’яного віку. Підтвердженням чого є знайдена під час польових робіт жителем села Б. Зангартеном кам’яна сокира. Були зв’язки з містами Римської імперії, про що свідчить знайдена римська монета на території села.
 
За всіма даними на місці сучасного Нагачева був розташований один із черв енських городів, назва якого поки що невідома. За літописом на крайньому заході нашої території повстали слав черв енські містечка, ряд могутніх твердинь між Бугом та Сяном.
 
Хто заснував ці укріплення, про це літописці не переказали нам нічого. У Галичині було 100 містечок.
 
В Нагачеві до сьогоднішнього дня на території сільського парку знаходяться добре збережені земляні оборонні вали прадавньої фортеці, яка в давні часи (VІ – VІІ ст.) була окопана глибоким ровом, заповненим водою . Ще 30 років тому рештки рова з водою були збережені з південної і східної сторони земляних валів.
 
Земляні вали збудовані у формі квадрата приблизно 65х65 м., сторони якого розміщені у відповідності до сторін світу. На земляних валах були дерев’яні укріплення. Це був тин, що складався із вкопаних у насип валу стовпів, загострених зверху. Таке укріплення у Київській Русі мало назву " осторог”. Стовпи осторога щільно прилягали один до одного, оскільки потрібно було не тільки не пропускати ворога, а й вберегти оборонців від ворожих стріл. По кутах фортеці були збудовані вежі. ( Дотепер збереглася назва "вежа ").Ворота були розташовані з південної сторони в бік дороги на Галич. Через рів, заповнений водою був збудований підйомний міст. Від дороги, яка вела до столиці Галачи, та частина села називається Галицею. Від західної сторони валу з лівого боку до ріки був викопаний підземний прохід, який був знайдений під час будівництва магазину. В тому місці часто провалювалася дорога.
 
Виходячи з археологічних даних, можна зробити висновок, що у фортеці проживав боярин разом зі своєю військовою дружиною, а навколишні жителі в кризових ситуаціях знаходили собі захист у твердині.
 
Якщо подивитися на карту, то у до монгольський період історії Нагачів знаходився на перехресті тодішніх торгових шляхів. Пряма лінія дороги через Нагачів з’єднує два відомі черв енські міста Перемишль і Белз, яка проходила через Раву – Руську, Монастирець, Вороблячин, Щеплоти, Дрогомишль (у місті злиття дороги Любачів- Галич з дорогою Белз – Перемишль до Нагачева виникло поселення Дрогомишль, яке назвали, як орієнтир дороги на Перемишль), Нагачів, Глиниці, Перемишль.
 
Друга дорога у галицькому князівстві, яка проходила по лінії Сандомир, Любачів, Липовець, Нагачів, Гуки, Чернилява (дорога "Горішній гостинець”, яка у після монгольський період звернула на Лісок в бік Яворова), Бунів, Судова Вишня, Городок, Звенигород (або Щирець), Бібка, Рогатин, Галич. Перебуваючи на перехресті торгових шляхів, Нагачів у до монгольський період був одним із найбільших торгових центрів на території теперішньої Львівщини.
 
По дорозі на Галич (південь) на відстані 5 км у лісі (по правій стороні Горішнього гостинця був жіночий (черниця) монастир, який був центром релігійного життя навколишніх поселень у до монгольський період. Чернилявський монастир діяв у ХІ- ХІІІ ст. (ровесник Печерської Лаври на Страдецькій горі). Невідомо з яких причин він перестав існувати, але можна припустити, що він дав початок і назву села Чернилява.
 
Перебуваючи на крайньому заході Київської Русі у цей період Нагачів відіграв не другорядну роль у захисті Галичини від чужинців. Фатальне значення для Нагачева мала навала монголо-татарів.
 
У 1242 році по дорозі на Сандомир невеликий передовий загін монголів проходив через Нагачів. Взяти штурмом укріплення він не зміг. За переказом Кандяка Івана (кут ІІ), а він чув у 1934 році від старожила Матчишина (по вуличному Шалина (Заріччя), монголи тримали фортецю тиждень в облозі. Тоді захисники знайшли перстень, яким брали шлюб сім разів (колись перстені для шлюбу позичали) із нього зробили наконечник до стріли. Монголи розміщувалися за рікою. І одного недільного ранку, коли монгольський хан голився за рікою, один із захисників влучним пострілом у потилицю із зробленої стріли вбив хана. Серед монголів сталося замішання (паніка). Цю ситуацію, користуючись підземним переходом, використали захисники, несподівано вдаривши на них. Багато ворогів вбили і решту взяли в полон. Полонених монголів повісили на гаки на деревах по дорозі до Дрогомишля. Від того часу колишнє червенське містечко стали називати Нагачилами, а згодом Нагачів.
 
Напрошується друга версія походження назви "Нагачів”. Від давнього слова "гатити”, яке і сьогодні ми вживаємо як "бити”. У книзі І. Білика "Меч Арея”, де описано події V ст., київський князь Богдан був прозваний Гатилом, бо добре бив булавою в бою ворогів. (В історію ввійшов, як Аттіла, князь гунів). В час червенських містечок на території теперішньої Яворівщини Нагачів був напевне єдиним поселенням, де була добре укріплена фортеця, під стінами якої багато разів били ("гатили”, "нагатили”) ворогів. Тобто поселення, у якому дістається ворогам. Первісна назва була "Нагатів”, а згодом "т” замінилося на "ч”.
 
За цією версією червенське містечко, яке знаходилося на місці теперішнього Нагачева, могло так і називатися "Нагачів”.
 
Але жорстоко поплатися нагачівці за свою перемогу. Згодом до Нагачева підійшли основні сили монголо – татарів, які зруйнували фортецю, спалили село. У пожежі згоріла і церква, яка в той час була за тими джерелами (Кандяк Іван) на Остріжку. Назва "Остріжок”, яка збереглася до сьогодні, дає право припустити, що в цьому місці було слабше оборонне укріплення. Нині Остріжок омивається із західного боку рікою.
 
Після відступу монголів фортеця не відновлювалася. Хан Батий наказав Данилу Галицькому і його братові князю Васильку зруйнувати уцілілі фортеці, а за відбудову зруйнованих не було й мови.
 
Другою причиною занепаду Нагачева, як, містечка, стало заснування м. Львова і загарбання Галичини Польщею в середині ХІV ст. Місто Львів, перебуваючи на перехресті торгових шляхів, швидко зростало і здобуло статус столиці Галичини. Зміна торгових шляхів вплинула не тільки на Нагачів, але й на Белз, Галич, і багато інших міст. Почали зростати нові населенні пункти, які були розташовані на тих шляхах. Так головною стала дорога Краків-Львів, яка проходила через Ряснів (Жешув), Ярослав, Радимно, Краківець, Яворів, Новий Яр, Янів, Львів. Нагачів опинився в силу історичних обставин на узбіччі. Почали зростати Яворів, Краківець, Янів. У наступні століття до нині за Нагачевом закріпився статус великого села (найбільше в Яворівському районі).
 
З середини ХІV ст. до 1772 року Нагачів входив до складу Речі Посполитої. Із цього періоду села можна зробити висновок, що давня слава підтримувала національний дух нагачівців на високому рівні. Жителі села чинили великий спротив полонізації. За переказами старожилів польська влада неодноразово намагалася побудувати костел у селі, але люди не дали.
 
Нагачівці ніколи не мирилися зі своїми національним, соціальним та релігійним гнітом. Прикладом цього є відправлення у 1648 році загону з нагачівських добровольців до Яворова на допомогу Богданові Хмельницькому. (Ця збереглася в усних переказах). Селяни, як патріоти надали допомогу пораненим під Львовом татарам (союзникам Б. Хмельницького ), більшість з яких залишилися жити на Заріччі. До теперішнього дня на рівні села збереглася за Заріччям назва " татари ". Жителі Заріччя відрізняються своїм менталітетом, психологією, поведінкою жителів інших частин села. Вони більш згуртовані, відчуваючи спільне походження. На захист одного стають усі решта. Збереглися, можливо змінені, прізвища тюркського походження: Харамбура, Шафран, Тарабас, Лата, Кочук та інші. А деякі татарські прізвища збереглися у прізвиськах. За історичними даними татари залишилися жити в Наконечному, Дрогомишлі, Чолгинях та інших населених пунктах Яворівщини.
 
У ХVІІ столітті нагачівці пережили епідемію холери. Один сучасник описує цю подію так:” Морове повітря десь від Бродів дійшло до Яворова, почало панувати в інших місцевостях, але його придушила строга зима”.
 
Від холери, або як тоді називали "морове повітря” вимерла більша половина села. Було створене спеціальне кладовище, де хоронили людей що померли від холери. За переказом Василя Івановича Козака, це кладовище було розміщене під лісом на право по сучасній дорозі на Дрогомишль.
 
Цікавим у історії Нагачева є те, що ту через зиму 1709-1710рр. Стояли шведи Нагачеві сторожили Іван Кандяк, Василь Козак відповідають: ” Стояли...”. Та частина поля, де стояли шведи і нині називається "Шведівка”. А на відстані 3 км. Від Шведівки (тепер Кут І) на подвір’ї Кухарів збереглася козацька (шведська?) могила, на якій стоїть козацький хрест. На хресті видно 1710 рік. За переказом Івана Кандяка і Василя Козака (Кут І) у 1938 році представники польської влади розкопували могилу і взяли, про що вони добре пам’ятають, шаблю, годинник, а рештки знову закопали. На хресті збереглися написи.
 
Отже, окремі шведи з-під Полтави разом з козаками поверталися у Швецію через Нагачів. Ця сторінка історії Нагачева потребує окремого вивчення (дослідження).
 
В кінці 60-х років ХХ ст. Під час польових робіт в Нагачеві було виорано скарб з золотими, срібними монетами ХVІІ ст.. Цей скарб знаходився між Шведівкою і Шведами (біля теперішніх Кандяків).
 
Відбулися зміни у житті нагачівців з входженням у 1772 р. Галичини до Австрійської імперії. Галичина була відстала економічно і культурно. На цей час припадають реформи імператора Йосифа ІІ, який щиро прагнув поліпшити долю селян, піднести господарське життя, вдосконалити освіту в усій імперії. У 1782 р. Йосиф ІІ скасував кріпосну залежність селян (панщина ще залишилась), дозволив селян іти до шкіл і ремесел.
 
Йосиф ІІ насаджував німецькі колонії, які мали давати зразки поступового господарства, розводити нові господарські рослини (конюшину, ріпак, тютюн і ін.). Неминула німецька колонізація і Нагачів. У кінці ХVІІ ст. в Нагачеві поселилася сім'я Фульмес (австріяк). Фульмес разом із своїми синами збудував на Фульмесах водяний млин. За переказом В. Козака, млин діяв за таким принципом: у ставок запускали воду і коли треба було молотити зерно, то воду спускали на водяне колесо. Фульмес свої будинки збудували на тій частині Фульмесів, яка називається тепер Гуряками (колись називалася Мельниками). Збереглася назва поля (Млинна), через яке йшла дорога до млина. Один із синів Фульмес збудував фільварок в сторону до Гуків(тепер там знаходиться хата Карпи).
 
Будівництво млина на Фульмесах і фільварку ще раз підтверджує, що ще у ХVІІ ст. Головна дорога з Нагачева до Яворова йшла через Гуки.
 
Друга німецька колонія була заснована по дорозі до с. Липовець. Її заснували німці на прізвище Лінденав. Це поселення колись називали Лінденав, а тепер Німці.
 
Біля Семирівки поселилися сім’я німця Кайнера, який збудував великий фільварок (тепер це місце називають Кайнеровою горою.
 
На превеликий жаль у Галичині австрійська влада зберегла панівне становище польської шляхти. Але в Нагачеві був поміщик-австрієць Фердінанд Франк. Він заохотив поселитися в Нагачеві декілька німецьких сімей: Альмес, Амс, Гес, Кохман, Мах. Садиба (палац) Франка була збудована біля північної сторони земляного валу фортеці.
 
Для більшого збагачення поміщик збудував ґуральню (бражарню) для виробництва алкоголю. Ґуральня була збудована на південь за рікою від стадіону на місці теперішньої садиби Вотуся.
 
Поміщик заохочував селян до споживання алкоголю. На схід від ґуральні (60м) був збудований євреєм Бой диком шинок.
 
У Нагачеві проживало 30 єврейських сімей. Мали свою божницю, де здійснювали релігійний обряд. Божниця знаходилася на подвір’ї єврея Гершуна, яке було на відстані 25 км від південного валу фортеці.
 
Великий вплив на жителів Нагачева мали революційні події 1848-1849 рр. В Австрійській імперії. За переказами, селяни підпалили фільварок поміщика Франка. Це завдало йому великої шкоди. Тоді Франк продав, що залишилося, графу Юнзі (поляку), сім’я якого жила в Нагачеві до 1939 року.
 
23 квітня 1848 року селяни Нагачева були звільнені від панщини. В честь цієї події вони поставили хрест при в’їзді до села. Цей хрест був відновлений у роки незалежності. Свобода і власність докорінно змінила свідомість селян. Ставши володарем своєї власної землі, а отже і долі, селянин почав цікавитися політикою, освітою, культурою...
 
Перша школа в Нагачеві на кошти громади була збудовано у 1882 р. У цій школі був тільки 1 клас. Приміщення школи знаходилося біля будинку теперішньої майстерні.( Приміщення цієї школи було розібрано у 1974 році).
 
У 1910р. було вже 3 класи.
 
В 1889 році силами на добровільні внески була збудована братська бібліотека (хата – читальня), яка була розміщена перед сучасним клубом. У 1910 році під керівництвом священика о. Кричковського була збудована мурована церква св. Семеона Стовпника. Стара дерев’яна була перевезена в село Семирівку, де знаходиться й до нині.
 
Не оминула Нагачів і еміграція. Газета "Громадянський голос” (Львів, 1 червня 1896р.) писала: ”Нужда галицька так надоїла нашим людям, що в пекло не побоялися йти, щоб лише втекти з рідного краю”.
 
До 1939 року з Нагачева виїхало (з розповіді М. Ф. Сайка) 12 чоловік, 4 повернулися, не знайшовши у США та Канаді шуканого щастя.
 
Важким тягарем для нагачівців була Перша світова війна, яка розпочалася у 1914 році. На війну було мобілізовано 250 осіб, з них загинуло близько 50. На війну було реквізовано біля 80 фір і 80 пар коней.
 
У червні 1915року поблизу Заріччя відбувся бій між ар’єргардом російських військ і наступаючими австрійськими. В результаті частина Заріччя, Піску і Кута-І були спалені. Всього було знищено 30 будинків та поміщицький будинок і ґуральня. Було вбито 10 мирних жителів (переказав Сайко М. В.).
 
За переказом Івана Кандяка, цеглу з ґуральні (бражарні) використала пані Юнгова і відбудувала будинок, який нині стоїть біля північного валу фортеці.
 
Коли розпочалася Австро-Угорська імперія, у Львові була проголошена ЗУНР. У листопаді Польща розпочала з новоутвореною українською державою. 16 нагачівських добровольців пішли на фронт захищати свою державу. Був серед них студент Жила Антон з Галиці, який обіймав командирський пост в УПА. Збереглася розповідь його сестри про те, як він прийшов у січні 1919 року додому у коротку відпустку. Тоді мама його просила – плакала, щоб він не йшов більше на фронт, говорила, що йому молодому ще треба жити... А він відповів, що його сестра має дітей, тож він іде воювати і, як треба, то загине, щоб вони краще жили у своїй державі. Жила Антон загинув, як герой, на території Івано-Франківської області. Якби було у цей вирішальний час більше таких патріотів, то напевно ЗУНР і УНР змогли би захистити себе від ворогів.
 
За Ризьким договором 1921 року Західна Україна опинилася у складі Польщі. Польська влада на західноукраїнських землях вела колонізаторську політику. У Нагачеві ця політика виражалася в тому, що були створені умови для поселення поляків. Поміщиці Юнговій було заборонено продавати землі українцям. Ще до війни Стефан Юнга частину свого фільварку, який розміщувався на території сучасної лікарської амбулаторії, дав в оренду єврею Шторгу. У 1920 році термін оренди скінчився і цей маєток було продано полякам, яких спеціально сюди спровадив польський уряд. Коли до 1914 року в Нагачеві проживало всього три польські сім’ї, то вже на початку 20-х років їх було біля 30 сімей(Малковичі, Яскоти, Бжезі, Тосі та інші). Кожна сім’я володіла в середньому по 23-42 моргів землі. З цього часу цю частину села почали називати Колонією.
 
У 1928 році в Нагачеві нараховувалося 378 селянських господарств (українських), які мали у своєму розпорядженні 1141 га орних земель. (Записано з розмови Сайка М. В.).
 
З них 10 селянських сімей були заможними, у розпорядженні яких було 10-18 га землі Микола Балух, Лесь Антонишин, Михайло Огородник), 150 сімей були середняками (в середньому володіли 6-8 га землі), 218 сімей були бідняцькими, 9 в середньому володіли 1-2 га землі).
 
У 1933 році поляки хотіли перейменувати село на Нагачів -Польський. Організований опір нагачівців перешкодив владі полонізувати назву села.
 
Нагачівці у період польського панування зазнавали політичного безправ’я. В березні 1921 року польський уряд заснував у Нагачеві постерунок поліції панствової, в якій нараховувалося 20 жандармів. З’являлась в Нагачеві так звана льотна жандармерія, у складі 50 чоловік, яка розправлялась з "підозрілими” людьми.
 
У 1931 році була проведена "пацифікація”. Під час пацифікації було фізично побито буками біля 100 чоловік. Але каральні методи польської влади не зламали національного духу у нагачівців. В Нагачеві діяв осередок Товариства "Просвіта”, була хата-читальня. В кінці 30-х років ХХ ст. Нагачівці зібрали добровільні внески в розмірі 2-5 злотих з кожної родини для будівництва Народного дому, у якому тепер є заклад культури. Добровільний збір проводився і серед емігрантів-нагачівців у Франції та Канаді. Савка Юрій (у Франції) та Демків Іван (в Канаді) зібрали серед односельчан внески на будівництво Народного дому. Селяни своїми силами перевезли цеглу з Великих Очей і Щаблів. Всього було перевезено цегли 90000 штук.
 
Великий вплив у 20-30-х роках ХХ ст. На формування у нагачівців національно-патріотичної свідомості мала Організація Українських Націоналістів, членами якої були Юрій Дацко, Микола Дацко, Іван Піх, Федір Сайко, Василь Сайко, Гнат Сайко.
 
Про національно-патріотичну свідомість нагачівців говорить сам факт будівництва Народного дому. На високому рівні була культурно-просвітницька діяльність у нагачівців. Майже щонеділі і в свята ставили концерти, вистави силами нагачівської самодіяльності. Старожили пам’ятають назви вистав "Назар Стодоля”, "Сватання на Гончарівці”, "Земля” Ольги Кобилянської, "Сто тисяч” і т. д. У Нагачеві панував дух боротьби за побудову своєї самостійної Української держави.
 
 
Великі зміни сталися в Нагачеві з початком 1 вересня 1939 року другої світової війни. 17 вересня 1939 року в Західну Україну за домовленістю між Сталіним і Гітлером (таємний протокол "Пакту Молотова-Рібентропа” від 23 серпня 1939 року), вступила Радянська Армія.
 
В міжвоєнний період наше село переживає важкі часи новітнього польського панування. В період першої більшовицької окупації (вересень 1939 – червень 1941рр.) настав жорсткий час радянської Західної України, в тому числі і с. Нагачева. Перші Нагачівські сім’ї переконались, що таке сталінське радянська система. Тому недивно, що в роки радянсько-німецької війни (1941 – 1945рр.) немало нагачівців вливаються в ради УНА – ОУН. На кінець війни (1945р.) також наші земляки примусово були мобілізовані в ряди Червоної Армії.
 
Друга радянізація настала після ІІ Світової війни. Село стає центром місцевої сільської Ради. Тут насильно засновується колгосп.
 
У селі побудовано і діють по сьогоднішній день: середня школа (поб. в 1954р.), лікарня-амбулаторія, дитячий садок, пошта, торговельний комплекс та інші соціально-побутові заклади.
 
В грудні 1989 року жителі с. Нагачів активно підтримували початок українського національного відродження. 19 грудня біля Народного Дому відбувся мітинг під жовто-блакитними прапорами. В 1990 році під час перших демократичних виборів до Верховної Ради було обрано народним депутатом Романа Лубківського.
 
Вперше український національний прапор було вивішено 14 вересня 1989 року на храмове свято села Нагачева на сільському стадіоні. Але тоді його було знято. І вже через рік членами Народного Руху було офіційно піднято прапор біля Народного Дому "Просвіта”.
 
Сьогодні нагачівців активно включилися в розбудову Української незалежної держави.
 
Автор     Петро Михайлович Кулинич
Вхід на сайт
Пошук
Календар
«  Липень 2018  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
      1
2345678
9101112131415
16171819202122
23242526272829
3031
Архів записів
Друзі сайту